Почти весна... Почти растаял снег,
Ещё чуть-чуть - и город на свободе!
Почти тепло... И ускоряют бег
Часы в углу, сдаваясь в плен природе.

Почти весна... Почти проснулся сад,
Пригрелась тень на тёплом тротуаре.
Почти мечты... И мысли невпопад...
Я чувствую, что март уже в разгаре.

© Copyright: Любовь Козырь

А по прогнозу - сплошь одни дожди...
На всю неделю. Лишь зонты и лужи.
Разгневались небесные вожди,
Но греют мысли средь осенней стужи.

А по прогнозу - солнца не видать:
Ни лучика, ни блика полусвета.
Но всё же, осень - это благодать
Для рифмы бескорыстного поэта.

А по прогнозу - тучи и туман.
Казалось бы, пора завыть от скуки...
Плеснув чайку в ромашковый стакан,
Опять по клавишам забарабанят руки.

© Copyright: Любовь Козырь

А осенью нахлынут облака,
Закрыв от глаз сияющее небо,
Разбавив тенью свет... Ну а пока
Об этом беспокоиться нелепо.

А осенью опять пойдут дожди,
Занудные в своём круговороте,
Но это - через месяц впереди,
А нынче рано думать о погоде.

А осенью опавшая листва
Ковром укроет сонные газоны,
От золота вскружится голова,
Не успевая осознать сезоны.

А осенью, как будто невзначай,
В сады придёт морозная прохлада,
Я буду чаще пить горячий чай,
Любуясь апогеем листопада.

 07.08.2009

© Copyright: Любовь Козырь, 2009
 
__________________________________________________
Картинка - ©  Сергей  Дужников "Последний  ветер  осени"
Обработка  - © Terra1
 

Предатели-каштаны
Уже готовы сдаться:
Отдать остатки лета за золото листвы.
Холодные туманы
Всё чаще в парк стучатся,
Ложась росой жемчужной на ниточки травы.

Предатели-каштаны
Уже совсем устали,
Они вздыхают томно, как будто говоря:
"Не сыпьте соль на раны,
Мы в золотой печали
О том, что наступает преддверье сентября..."

 11.08.2009

© Copyright: Любовь Козырь

 

А я люблю гарячу чорну каву,
Солодку, з білосніжними вершками,
Тримати її вранішньо ласкаво
Спросоння розімлілими руками.

А я люблю гарячу чорну каву,
Що будить ароматом на світанку,
Коли проміння сонячно-яскраве
В квартиру заглядає крізь фіранку.

А я люблю гарячу чорну каву,
Горнятка доторкнутися щокою...
І день, я вірю, видасться на славу,
Якщо він починається з тобою.

29.07.2010 р.

© Copyright: Любов Козир. 2010

(м. Чернігів, фото автора, травень 2010 р.)


І знову ця весна запахла літом,
Жбурнула сонячним промінням у обличчя,
Убралася бузку яскравим цвітом,
Розбурхуючи в душах протиріччя.

І знову ця весна запахла літом,
З примружено-зеленими очима,
Неначе це вона керує світом
І ніби в неї янгол за плечима.

І знову ця весна запахла літом,
Щебече до людей пташиним співом,
Притягуючи усмішки магнітом
І щедро обдаровуючи дивом.

:) 07.05.2010 р.

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188497

А сльози чужі не гоять душевні рани,
Не зможуть зібрати в купу розбиті мрії.
Від горя чужого легше ніяк не стане:
Воно не вдихне життя у твої надії.

А сльози чужі нічого уже не змінять:
Не треба просити в Бога комусь розплати.
Хай усмішки інших сонцем тобі засвітять,
Щоб знов захотілось дихати і кохати.

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190287

Мовчання,  немов  отрута,
Вбиває  останні  сили.
Якби  хоч  на  мить  забути,
Якби  хоч  на  мить  простити...

Мовчання,  немов  кайдани,
Тримає  мене  за  руки.
Мовчання  -  стіна  між  нами.
Мовчання...  Тьмяніють  звуки.

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162220

Місячна  ніч,  небо  зорі  засіяли...
Ти  підведи  вгору  очі  на  мить:
Чи  не  проце  ми  з  тобою  і  мріяли?
От  би  цей  час  назавжди  зупинить.

В  срібному  мареві  місто  купається,
Сяйвом  залиті  сади  і  дахи,
Небо,  як  в  казці,  з  землею  зливається,
В  Космос  тікають  порожні  шляхи.

Втомлені  вулиці  сповнені  тишею,
Пам'ятник  в  парку  суворо  мовчить,
Постать  якась  промайне,  ніби  мишею,
Місто  завмерло  і  зніжено  спить.

Навіть  дерева  стоять,  не  ворушаться,
Вітер  свій  подих  затамував,
Вікна  од  світла  ліхтарного  мружаться,
Потяг  в  безсоння  попрямував.

Зорі  на  себе  в  Десну  задивляються,
Хвилями  ніжно  шепоче  вода,
Після  спекотного  дня  умивається
Берег,  дрімає  трава  молода.

Місячна  ніч,  небо  зорі  засіяли...
Час  невблаганно  тікає  кудись...
Чи  не  про  це  ми  з  тобою  і  мріяли?
Отже,  милуйся,  радій  і  дивись...

25.01.2002

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168914