Ніби вчора прийшли до садочка…
Та роки пролетіли птахами:
Вже дорослі синочки і дочки
Покидають його першачками
Обіймаючи щиро й серйозно
Тих, що кожного дня їх плекали,
Бо в очах вихователів сльози:
Сльози гордості, сльози печалі…
Чисті серцем, душею могутні,
Оповиті теплом материнства,
Дітки йдуть у щасливе майбутнє
З чарівної «Країни дитинства».*
____________________________
Фото - © Володимир Романішин
* "Країна дитинства" - назва дитячого садочка № 532 у м. Києві.
|
Скресла на річці крига:
Води несуться стрімко.
Думала, ти – це книга,
Вийшло ж – одна сторінка.
___________________________
Фото - © Jacqueline Mikuta
|
Коли урветься спокій і терпець,
То вибух геть небаченої сили
Зведе слова і дії нанівець,
Зітре усе, за що тебе любили.
Якщо не знаєш вірних слів – мовчи,
Якщо не бачиш напрямку – не рухай,
Якщо не маєш правильних ключів, -
Шукай, чекай і набирайся духу.
Не обіцяй, коли заздалегідь
Ти точно знаєш, що того не буде,
Слова і так здешевшали, як мідь,
І всю довіру розгубили люди.
Не випробовуй люблячих сердець
І не вишукуй, де закралась хиба.
Хто зна, коли вривається терпець…
Не грай з вогнем, бо точно буде вибух
© Copyright: Любов Козир, 2016
__________________________
Автор фото не встановлений
|
Не зберігай образи у душі:
Якщо тягар із кожним днем зростає,
То досягне критичної межі –
Настане час, і він тебе зламає.
© Copyright: Любов Козир, 2016
__________________
Фото - © Давид Д
|
Чимало днів, а схожі, як один,
І в них нема ні схилів, ні вершин.
Життя іде, насичено-пусте:
Стається щось, але не те, не те…
Все має сенс, та як його знайти,
Коли єдиний співрозмовник – ти?
Сидиш в юрбі, але на самоті,
Довкола люди, а не ті, не ті..
Лягає осад глибоко в душі,
Хоч наче є якісь товариші,
Які у шторм латають твій каркас,
Втішаючи: «Іще не час, не час»…
І ти покірно йдеш у зал чекань
Із багажем надій і запитань.
А в жменях - повно чорної золи…
Якщо не зараз, то коли, коли?..
© Copyright: Любов Козир, 2016
_________________
Фото - © Давид Д
|
Повітряними кульками у небо,
Де літаком розкроєна блакить,
Я відпускаю спогади про тебе,
Бо кожен другий з них мені болить…
© Copyright: Любов Козир, 2016
__________________________
Автор фото не встановлений
|
Холоне серце, разом з ним - і чай,
Тріщить по швах казкове королівство.
Тобою наспіх кинуте «прощай»
Нічим не краще замаху на вбивство.
© Copyright: Любов Козир, 2015
___________________________
Фото - Рінат Ямалієв
|
Ну от, стоїш винувато знову,
Немов тобі відібрало мову.
Було б достатньо простого слова,
Та десь застрягло.
І опускаються руки долі.
Чи не судилося, чи не доля?
Чи почуття безхребетно кволі,
Яких я прагну?
Мовчу і я - ні свята, ні грішна,
А скрізь - відлуння твоїх колишніх.
Якби не сумно, було би смішно..
А так - не дуже.
Бо я слабка, я не воїн Спарти,
Підступна доля тасує карти.
Відповідай же, чого я варта?
Рятуй, мій друже!
© Copyright: Любов Козир, 2015
____________________________
Фото - © Евгенія Литовченко
|
Хоч серцем прагнеш вірити в дива,
Але тверезо зважуй кожне слово:
Все, сказане тобі, діли на два,
А потім - ще раз навпіл, і – готово!
© Copyright: Любов Козир, 2015
_________________________
Фото - © Cristina Venedict
|
Стосунки двох – то їх окремий вимір,
Де кожен балансує на межі.
Для когось вірність – це свідомий вибір,
Для когось – підсвідомий стан душі.
© Copyright: Любов Козир, 2015
_______________________________
Фото - © Олександр Ладанівський
| |
