Місячна ніч, небо зорі засіяли...
Ти підведи вгору очі на мить:
Чи не проце ми з тобою і мріяли?
От би цей час назавжди зупинить.
В срібному мареві місто купається,
Сяйвом залиті сади і дахи,
Небо, як в казці, з землею зливається,
В Космос тікають порожні шляхи.
Втомлені вулиці сповнені тишею,
Пам'ятник в парку суворо мовчить,
Постать якась промайне, ніби мишею,
Місто завмерло і зніжено спить.
Навіть дерева стоять, не ворушаться,
Вітер свій подих затамував,
Вікна од світла ліхтарного мружаться,
Потяг в безсоння попрямував.
Зорі на себе в Десну задивляються,
Хвилями ніжно шепоче вода,
Після спекотного дня умивається
Берег, дрімає трава молода.
Місячна ніч, небо зорі засіяли...
Час невблаганно тікає кудись...
Чи не про це ми з тобою і мріяли?
Отже, милуйся, радій і дивись...
25.01.2002
© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168914