09:59 Етюд |
Стукає вітер у темне вікно, Тихо скриплять незачинені двері... Це уже сталося, це вже було Десь, у якійсь там загубленій ері! Небо нахмарилось, пахне дощем, З півночі тінню прийшла прохолода. Знову усе, як завжди. День за днем Мовчки тьмяніє життя позолота. Скоро у місто прийде листопад, Літо кудись непомітно тікає... Як же я хочу вернутись назад - в день, де мене вже ніхто не чекає! 04.08.2002 © Copyright: Любов Козир |
|
Всего комментариев: 0 | |