Листопадом  до  ніг  
Осінь,
Хороводить  з  дощем
Вітер,
Розібралась  в  собі  -
Досить,
А  надія  й  крізь  щем  
Світить!
Подарую  тобі
Крила,
І  торкнеться  землі
Небо,
Навіть  в  нашій  журбі  -
Сила:
Все,  що  сталось  в  житті,  -
Треба.

17.03.2011

© Copyright: Любов Козир, 2011

_________________________
Фотограф - © Mashnenko Maksim

Я  писала  тобі  листи,
Про  пусті  і  буденні  речі,
Бо  втікала  від  самоти,
А  дзвонити  –  вже  не  доречно.

Я  писала  тобі  листи
Про  минуле,  що  догорало, 
Про  зруйновані  вщент  мости
І  про  світ,  де  тебе  замало.

Я  писала  тобі  листи…  -
Це  дурне  і  безглузде  правило.
Задихалась  від  пустоти,
Але  жодного  не  відправила.

Я  писала  тобі  листи...

© Copyright: Любов Козир

Вечір  холодним  туманом  лягає  на  плечі,
Паспорт  давно  зачекався  наступної  візи,
Відлік  пішов  і  недовго  лишилось  до  втечі:
Осінь-дивачка  таємно  пакує  валізи.

А  листопад  їй  довірливо  дивиться  в  очі,
Прагне  знайти  у  грайливій  безодні  відгадку,
Звісно,  ніколи  ніхто  розлучатись  не  хоче,
Тільки  на  рейс  вже  за  мить    оголосять    посадку…

27.10.2010

© Copyright: Любов Козир, 2010

Вальсує  багряним  листям  уздовж  тротуарів  осінь,
Цей  смуток,  мабуть,  від  того,  що  теплі  скінчились  дні…
Згорнулась  душа  в  клубочок:  не  хоче  трагедій,  досить!
Та  тільки  думок  не  гріють  столиці    п’янкі  вогні…

Я  хочу  прийти  додому,  облишивши    ролі    й  маски, 
Пірнути  в  тепло  обіймів,  відчути  твій  аромат,
Забути  усі  образи,  немовби  невдалу  казку,
І  просто  собі  кохати,  не  вірячи  в  листопад…

                  19-20.10.2010

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217123

Небесна  вата  зачепилась  за  вершину,
Туманом  заливаючи  простори,
Я  зачаровано  дивлюся  на  картину,
Де  губляться  між  хмар  осінні  гори.

Під  пінний  шум  стрімкого  ЧеремОшу,
Що  б'ється,  ніби  скутий  берегами,
Я  відчуваю,  як  спокійно  можу
Долівки  не  торкатися  ногами.

Тепло  від  ватри  ллється  у  долоні
І  слів  нема,  щоб  все  це  описати...
Сьогодні  я  у  вашому  полоні,
Мої  казково-вЕличні  Карпати.

16.09.2010

© Copyright: Любов Козир, 2010
_______________________________________
На  згадку  про  відпустку  в  Барвінковому

 

 

А я люблю гарячу чорну каву,
Солодку, з білосніжними вершками,
Тримати її вранішньо ласкаво
Спросоння розімлілими руками.

А я люблю гарячу чорну каву,
Що будить ароматом на світанку,
Коли проміння сонячно-яскраве
В квартиру заглядає крізь фіранку.

А я люблю гарячу чорну каву,
Горнятка доторкнутися щокою...
І день, я вірю, видасться на славу,
Якщо він починається з тобою.

29.07.2010 р.

© Copyright: Любов Козир. 2010

(м. Чернігів, фото автора, травень 2010 р.)


І знову ця весна запахла літом,
Жбурнула сонячним промінням у обличчя,
Убралася бузку яскравим цвітом,
Розбурхуючи в душах протиріччя.

І знову ця весна запахла літом,
З примружено-зеленими очима,
Неначе це вона керує світом
І ніби в неї янгол за плечима.

І знову ця весна запахла літом,
Щебече до людей пташиним співом,
Притягуючи усмішки магнітом
І щедро обдаровуючи дивом.

:) 07.05.2010 р.

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188497

А сльози чужі не гоять душевні рани,
Не зможуть зібрати в купу розбиті мрії.
Від горя чужого легше ніяк не стане:
Воно не вдихне життя у твої надії.

А сльози чужі нічого уже не змінять:
Не треба просити в Бога комусь розплати.
Хай усмішки інших сонцем тобі засвітять,
Щоб знов захотілось дихати і кохати.

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190287

Мовчання,  немов  отрута,
Вбиває  останні  сили.
Якби  хоч  на  мить  забути,
Якби  хоч  на  мить  простити...

Мовчання,  немов  кайдани,
Тримає  мене  за  руки.
Мовчання  -  стіна  між  нами.
Мовчання...  Тьмяніють  звуки.

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162220

Місячна  ніч,  небо  зорі  засіяли...
Ти  підведи  вгору  очі  на  мить:
Чи  не  проце  ми  з  тобою  і  мріяли?
От  би  цей  час  назавжди  зупинить.

В  срібному  мареві  місто  купається,
Сяйвом  залиті  сади  і  дахи,
Небо,  як  в  казці,  з  землею  зливається,
В  Космос  тікають  порожні  шляхи.

Втомлені  вулиці  сповнені  тишею,
Пам'ятник  в  парку  суворо  мовчить,
Постать  якась  промайне,  ніби  мишею,
Місто  завмерло  і  зніжено  спить.

Навіть  дерева  стоять,  не  ворушаться,
Вітер  свій  подих  затамував,
Вікна  од  світла  ліхтарного  мружаться,
Потяг  в  безсоння  попрямував.

Зорі  на  себе  в  Десну  задивляються,
Хвилями  ніжно  шепоче  вода,
Після  спекотного  дня  умивається
Берег,  дрімає  трава  молода.

Місячна  ніч,  небо  зорі  засіяли...
Час  невблаганно  тікає  кудись...
Чи  не  про  це  ми  з  тобою  і  мріяли?
Отже,  милуйся,  радій  і  дивись...

25.01.2002

© Copyright: Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168914