 Листопадом до ніг
Осінь,
Хороводить з дощем
Вітер,
Розібралась в собі -
Досить,
А надія й крізь щем
Світить!
Подарую тобі
Крила,
І торкнеться землі
Небо,
Навіть в нашій журбі -
Сила:
Все, що сталось в житті, -
Треба.
17.03.2011 © Copyright: Любов Козир, 2011 _________________________ Фотограф - © Mashnenko Maksim |
 Я писала тобі листи,
Про пусті і буденні речі,
Бо втікала від самоти,
А дзвонити – вже не доречно.
Я писала тобі листи
Про минуле, що догорало,
Про зруйновані вщент мости
І про світ, де тебе замало.
Я писала тобі листи… -
Це дурне і безглузде правило.
Задихалась від пустоти,
Але жодного не відправила.
Я писала тобі листи...
© Copyright: Любов Козир |
 
Вечір холодним туманом лягає на плечі,
Паспорт давно зачекався наступної візи,
Відлік пішов і недовго лишилось до втечі:
Осінь-дивачка таємно пакує валізи.
А листопад їй довірливо дивиться в очі,
Прагне знайти у грайливій безодні відгадку,
Звісно, ніколи ніхто розлучатись не хоче,
Тільки на рейс вже за мить оголосять посадку…
27.10.2010
© Copyright: Любов Козир, 2010
|
Вальсує багряним листям уздовж тротуарів осінь,
Цей смуток, мабуть, від того, що теплі скінчились дні…
Згорнулась душа в клубочок: не хоче трагедій, досить!
Та тільки думок не гріють столиці п’янкі вогні…
Я хочу прийти додому, облишивши ролі й маски,
Пірнути в тепло обіймів, відчути твій аромат,
Забути усі образи, немовби невдалу казку,
І просто собі кохати, не вірячи в листопад…
19-20.10.2010
© Copyright: Любов Козир http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217123 |
Небесна вата зачепилась за вершину,
Туманом заливаючи простори,
Я зачаровано дивлюся на картину,
Де губляться між хмар осінні гори.
Під пінний шум стрімкого ЧеремОшу,
Що б'ється, ніби скутий берегами,
Я відчуваю, як спокійно можу
Долівки не торкатися ногами.
Тепло від ватри ллється у долоні
І слів нема, щоб все це описати...
Сьогодні я у вашому полоні,
Мої казково-вЕличні Карпати.
16.09.2010
© Copyright: Любов Козир, 2010
_______________________________________
На згадку про відпустку в Барвінковому
|
А я люблю гарячу чорну каву,
Солодку, з білосніжними вершками,
Тримати її вранішньо ласкаво
Спросоння розімлілими руками.
А я люблю гарячу чорну каву,
Що будить ароматом на світанку,
Коли проміння сонячно-яскраве
В квартиру заглядає крізь фіранку.
А я люблю гарячу чорну каву,
Горнятка доторкнутися щокою...
І день, я вірю, видасться на славу,
Якщо він починається з тобою.
29.07.2010 р.
© Copyright: Любов Козир. 2010 |
 (м. Чернігів, фото автора, травень 2010 р.) І знову ця весна запахла літом,
Жбурнула сонячним промінням у обличчя,
Убралася бузку яскравим цвітом,
Розбурхуючи в душах протиріччя.
І знову ця весна запахла літом,
З примружено-зеленими очима,
Неначе це вона керує світом
І ніби в неї янгол за плечима.
І знову ця весна запахла літом,
Щебече до людей пташиним співом,
Притягуючи усмішки магнітом
І щедро обдаровуючи дивом.
:) 07.05.2010 р.
© Copyright: Любов Козир http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188497 |
А сльози чужі не гоять душевні рани,
Не зможуть зібрати в купу розбиті мрії.
Від горя чужого легше ніяк не стане:
Воно не вдихне життя у твої надії.
А сльози чужі нічого уже не змінять:
Не треба просити в Бога комусь розплати.
Хай усмішки інших сонцем тобі засвітять,
Щоб знов захотілось дихати і кохати.
© Copyright: Любов Козир http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190287 |
Мовчання, немов отрута,
Вбиває останні сили.
Якби хоч на мить забути,
Якби хоч на мить простити...
Мовчання, немов кайдани,
Тримає мене за руки.
Мовчання - стіна між нами.
Мовчання... Тьмяніють звуки.
© Copyright: Любов Козир http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162220 |
Місячна ніч, небо зорі засіяли...
Ти підведи вгору очі на мить:
Чи не проце ми з тобою і мріяли?
От би цей час назавжди зупинить.
В срібному мареві місто купається,
Сяйвом залиті сади і дахи,
Небо, як в казці, з землею зливається,
В Космос тікають порожні шляхи.
Втомлені вулиці сповнені тишею,
Пам'ятник в парку суворо мовчить,
Постать якась промайне, ніби мишею,
Місто завмерло і зніжено спить.
Навіть дерева стоять, не ворушаться,
Вітер свій подих затамував,
Вікна од світла ліхтарного мружаться,
Потяг в безсоння попрямував.
Зорі на себе в Десну задивляються,
Хвилями ніжно шепоче вода,
Після спекотного дня умивається
Берег, дрімає трава молода.
Місячна ніч, небо зорі засіяли...
Час невблаганно тікає кудись...
Чи не про це ми з тобою і мріяли?
Отже, милуйся, радій і дивись...
25.01.2002
© Copyright: Любов Козир http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168914 |
|
