|
Забулося...
Ну й хай собі,
Не треба вороття!
Почулося
На самоті
Відлунням каяття.
Котилося,
Мов громами,
По закутках душі
Й наснилося
Знайомими
Думками на межі.
Лякаюся,
Як бачу сон,
І знову все тремтить.
Вагаюся.
Це що - закон?!
Не знаю, що робить...
Вернулося.
І як тепер?
Тут місця вже нема.
Збагнулся:
Ти мов помер,
А я живу сама...
23.03.2003
© Copyright:Любов Козир
|
|
Пробач, що я не владна над собою,
Пробач мені за те, що мушу йти,
Що мушу розлучатися з тобою,
Вертаючись в обійми самоти.
Пробач мені за все: за біль розлуки,
За те, що ти лишаєшся, я - йду,
За те, що так тремтять у мене руки,
За те, що я накликала біду.
Пробач, якщо не зможеш ти забути,
Пробач, якщо не спатимеш вночі...
Та як тепер мені без тебе бути,
Якщо до щастя ти мої ключі?...
© Copyright: Любов Козир
|
|
Плакала, ридала безутішно,
не хотіла, не бажала жити,
а тепер мені до болі смішно:
як я так могла тебе любити?!!!
© Copyright: Любов Козир
|
 Молюся...
Небу, небу - не тобі,
Мої слова до Бога - не до тебе.
Дивлюся
В вічні очі голубі
Безсмертного, безпристрасного неба.
Молюся...
Може вчує голос мій
Небесна синь і донесе до Бога.
Боюся...
Дуже холодно самій,
І ніби довшою стає моя дорога.
Молюся
Й не знаходжку більше слів,
Щоб висловить усі мої пориви.
Хилюся
До скелястих берегів,
Хапаюсь за причини і мотиви.
Молюся...
Небу, небу - не тобі,
Ти вже пішов, тебе тепер немає.
Молюся,
Розбираючись в собі;
Забути хочу й досі пам'ятаю...
24.03.2003
© Copyright: Любов Козир, 2003
|
Вже пізно любити,
Ще рано забути,
Ну що ж нам робити?
Ну як же нам бути?
Ще вдосталь надії,
То часу замало,
Ще дихають мрії,
Які я плекала.
Вже пізно прощати
Й кохати вже марно,
І варто тікати
Із світу, де хмарно.
05.01.2003
© Copyright: Любов Козир http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159953
|
Не дивися на мене так сумно і ніжно,
Знаю я, у душі твоїй морозно й сніжно.
І не треба легенько мене обіймати,
Холод в серці твоїм, і його не сховати.
Я тепер не боюсь, як раніше, розлуки.
Я піду... Відпусти, не цілуй мої руки.
Я так довго хотіла й шукала свободи,
І тепер йду, як човен, у новії води.
І не треба мені всіх твоїх обіцянок,
Мене кличе в дорогу туманами ранок,
Я піду, в своїм серці зігрівши надію,
Що кохання знайду - свою вічную мрію.
Можеш фото напам'ять лишити собі,
Це усе, що по праву належить тобі.
Ось і сонце встає, вітерець повіває...
Це кінець... Прощавай. Я піду... Я зникаю..
© Copyright: Любов Козир http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159699
| |
